Кременчуцька загальноосвітня школа I-III ступенів №16
Громадсько - активна школа (сертифікат від 16 жовтня 2014 року)
Національно-патріотична школа
Школа Свободи,  Правди,  Любові
 39630, вулиця Велика набережна , м. Кременчук, Полтавська область, (0536)75-80-24, ел. пошта - school-16@ukr.net      
П`ятниця, 20.09.2019, 05:07     Ви увійшли як Гість | Група "Гості" |  | Мій профіль | Вихід | Вхід

МЕНЮ сайта
    ОСВІТА.UA
    СТАТИСТИКА
    ВХІД
    Головна » 2016 » Квітень » 20 » Ми боремося за самостійну Україну
    17:43
    Ми боремося за самостійну Україну

        Розповідь четверта.  На третьому поверсі нашої школи скоро з'явиться експозиція (11 стендів), яка присвячена   внутрішній моральній  опозиції  до радянського  тоталітарного  державного режиму. Продовжуємо  серію розповідей про опозиційний рух на Україні, який тривав близько 40-а років (поч. 50-і рр. - кін. 90-і рр. XX століття).  

    Левко Лук’яненко: "У 20 років я вирішив, що піду шляхом Наливайка".                  

    (Народився  24.08.1928р. в  с. Хрипівка  Городнянського р-ну Чернігівської обл.) 

    Видатний діяч українського національного руху, один з організаторів Української робітничо-селянської спілки (УРСС), член-засновник УГГ, Голова УГС і УРП. Політик та громадський діяч, народний депутат України. Герой України. Письменник. Автор «Акту про Незалежність України». Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

    Виріс у родині селян, людей працелюбних, умілих.          

    З раннього дитинства багато читав, задумувався над тим, як пригнічено український народ.

    Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільну партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС). Знайшов однодумців  І.Кандибу та А.Любовича.

    У травні 1961р. Львівський обласний суд засудив Лук’яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Кінцевою метою організації був вихід України з СРСР шляхом референдуму та створення суверенної української держави.

    Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі, а інші дістали терміни від 10 до 15 років. Але навіть побувавши за півкроку до смерті, Левко Лук’яненко не зрікся своїх переконань і не змінив свого способу життя. Він і далі проводив активну підпільну роботу, виношував плани, писав програми підпільних організацій, згуртовував навколо себе людей. Левко Лук’яненко провів 27 років у радянських тюрмах та концтаборах.
     

    ЛЕВКО ЛУК'ЯНЕНКО: "НЕМАЄ ІНТЕРЕСІВ ВИЩИХ ЗА НАЦІОНАЛЬНІ. ВОНИ ВЕРШИНА, ВИЩОЇ ВІД ЯКОЇ НЕМА"

    Перші організаційні збори УРСС відбулися 6 листопада 1960 року у Львові в помешканні Івана Кандиби. На зібранні були присутні Левко Лук’яненкоІван Кандиба, С. Вірун, В. Луцьків, а також слухач обласної партійної школи М. Ващук, який, як виявилося потім, був стукачем.

    Іван Олексійович Кандиба (7 червня 1930 р. — 8 листопада 2002) — український правозахисник. Співзасновник Української Гельсінської групи.

    1960 р. познайомився з Левком Лук'яненком. Підтримав ідею створення нелегальної марксистської партії Українська робітничо-селянська спілка (УРСС). Того ж року розгорнув активну діяльність: розповсюджував газету «Наше слово», що видавалася за кордоном. Іван Кандиба був засуджений 1961 року  до 15 років таборів суворого режиму. Карався в Мордовії і Пермській обл., а також у в'язниці м. Володимир1969 р. разом із Левком Лук'яненком та М. Горинем передав за кордон «Звернення до Комісії прав людини при ООН» про геноцид політв'язнів.

     

    Одним із інструментів  ідеологічної  боротьби був часопис "ABN Correspondence",  який виходив англійською, німецькою,  іспанською та іншими  мовами світу. Багаторічним     редактором часопису  була  Слава  Стецько, дружина вождя  ОУН і президента АБН Ярослава Стецька.

    В'ячеслав  Чорновіл

     «Лихо з розуму (Портрети двадцяти „злочинців“)» - перший   український    документальний   збірник,  складений     1967р.   В'ячеславом  Чорноволом  у  Львові.  У   ньому   зібрані   матеріали  про   Першу  хвилю    арештів   серед     української   інтелігенції  1965—1966: біографічні довідки  20 політв'язнів  цього «набору», їхні листи,  звернення,  літературні твори. Крім того, В.Чорновіл включив до збірника списки  в'язнів Дубравлагу (Мордовські табори) –учасників боротьби  за   незалежність   України  1942-1954 рр,  а   також     українців,     засуджених    за    релігійні

    переконання. Українською   мовою    книжка    вперше   вийшла  1967р.,       здобула         міжнародну    популярність  (1968р. вийшло англ. видання,1974р.- французьке) і зробила відомими багатьох українських інакодумців. За цей збірник Чорновіл ув'язнений 3.08.1967 р., а 1968 р. удостоєний  міжнародної   журналістської премії   (Великобританія),   1996р.   за   цю   та  інші праці, раніше інкриміновані як антирадянські, - удостоєний Державної премії ім. Т. Г. Шевченка  в  галузі публіцистики.

     

    Анкетні дані

    В'ячеслав Чорновіл  у першу чергу,  -  політичний діяч, який боровся за свою справу. Він був радянським дисидентом і талановитим журналістом, статті якого довгий час забороняли.

    В'ячесла́в Макси́мович Чорнові́л (24 грудня 1937 с. Єрки Київської області — 25 березня 1999Бориспіль Київської області) — український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).

    Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акта проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р.

    Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису «Український вісник». Член Української Гельсінської групи. Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки. Кілька разів ув'язнений за «антирадянську пропаґанду» (196719691972197919801988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. У 1990-92 рр. — голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990 р.

    Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %). З 1992 р. і до смерті — голова Народного Руху України. З жовтня 1991 — Гетьман українського козацтва. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

    Тричі одружений. З першою дружиною — Іриною Брунець мав сина Андрія, від другої — Олени Антонів — Тараса. Третьою дружиною стала відома дисидентка Атена Пашко.

    Загинув 25 березня 1999 року за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Чимала частина суспільства досі переконана, що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах. Похований у Києві на Байковому кладовищі на центральній алеї. У похороні взяли участь сотні тисяч людей.

     

     

     

     

    Переглядів: 637 | Додав: Kremenschool-16 | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    МЕНЮ сайта
    АРХІВ
    «  Квітень 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930
    АЛЬБОМИ
    Педагогічні працівники [154]
    Copyright MyCorp © 2019
    Конструктор сайтів - uCoz