Кременчуцька загальноосвітня школа I-III ступенів №16
Громадсько - активна школа (сертифікат від 16 жовтня 2014 року)
Національно-патріотична школа
Школа Свободи,  Правди,  Любові
 39630, вулиця Велика набережна , м. Кременчук, Полтавська область, (0536)75-80-24, ел. пошта - school-16@ukr.net      
П`ятниця, 20.09.2019, 04:27     Ви увійшли як Гість | Група "Гості" |  | Мій профіль | Вихід | Вхід

МЕНЮ сайта
    ОСВІТА.UA
    СТАТИСТИКА
    ВХІД
    Головна » 2016 » Квітень » 29 » Смолоскипи свободи
    19:00
    Смолоскипи свободи

        Розповідь сьома.  На третьому поверсі нашої школи скоро з'явиться експозиція (11 стендів), яка присвячена   внутрішній моральній  опозиції  до радянського  тоталітарного  державного режиму. Продовжуємо  серію розповідей про опозиційний рух на Україні, який тривав близько 40-а років (поч. 50-і рр. - кін. 90-і рр. XX століття).  5 листопада 1968 року український політв’язень  Василь Макух  підпалив  себе  на  Хрещатику  на  знак гострої незгоди проти комуністичної тоталітарної системи,  колоніального становища України, політики русифікації, приниження української мови  та  агресії СРСР проти  Чехословаччини.

    Почуйте мій крик!

    Палаючи як смолоскип, він біг у  напрямку Майдану Незалежності, вигукуючи: „Геть  колонізаторів! Хай  живе  вільна Україна!” Налякані перехожі розбігалися. За   ним гнався міліціонер, котрий погасив обгоріле тіло Макуха своєю шинеллю.  Наступного дня Василь  помер. За годину до  смерті  прийшов  до тями. Лікар йому казав: «Ви ж  осиротили  дітей».  На  це  Макух відповів: „Вони ще будуть пишатися  батьком. А  нині ми  всі – сироти.  Нині  вся  Україна  –  сирота…”           

                                                                                                                                        

     

    „Хай живе самостійна Україна! Припиніть дискримінацію українського народу!”

    Береславський Микола Олександрович (нар. 18.05.1924, с. Новоспасівка Бердянського р-ну  Запорізької обл. – помер 12.08.2006 р.) -  учитель,  активний  автор  самвидаву. Він  щиро обурювався  політикою  русифікації України, масовими арештами  української  інтелігенції, заздалегідь виготовивши  гасла: "Боріться  за законні права української мови!", "Свободу  діячам української культури!" 10 лютого 1969 р. приїхав до Києва. Але погода  завадила Миколі Береславському провести  акцію біля пам’ятника Т. Шевченка, як  планував  спочатку,  і він переніс  її  у вестибюль  головного  корпусу  Київського університету. Каністру з бензином поставив за два кроки за дверима, щоб, виголосивши промову, швидко її схопити, вдягнув на себе транспаранти й  розпочав  промову із закликами: «Хай живе самостійна Україна!» «Припиніть  дискримінацію  українського народу!», намагаючись у той  же  час  облити  себе бензином.  Однак   запалити  вогонь   не   встиг.   

    Миколу Береславського схопили, швидко  викрутили  руки й здали в КДБ. 30 травня Київський обласний суд засудив його до  2,5 років   ув’язнення  в  мордовських  таборах суворого режиму. Микола брав участь у різних акціях протесту, голодуваннях, за що неодноразово був  покараний. Відбувши термін ув’язнення, у 1971 р. він повернувся  додому.

    За ним постійно стежили, погрожували, проводили обшуки.   Попри тяжкий стан здоров’я намагався творчо  співпрацювати із  самовидавними  журналами  «Український  вісник», «Пороги»,   «Монастирський   острів» та з   газетами.  За кордоном  були  опубліковані  та  передавалися  по  радіо  "Свобода”  його  праці.  Миколу  Береславського  було  реабілітовано  у  1992  році.

    У прощальному листі дружині від 6 січня 1978 р., напередодні Різдва, Олекса  Гірник  писав:"Я  ішов простою  дорогою, тернистою.  Не  заблукав,  не  схибив.  Мій  протест – то  сама  правда,  а не  московська  брехня  від початку до кінця. Мій  протест – то пережиття, тортури української нації. Мій  протест – то прометеїзм,  то  бунт  проти   насилля   й   поневолення. Мій протест – то  слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець".

     

     У 1978 році   Олекса Гірник   підпалив  себе  в  Каневі  на  могилі  українського   генія  Т. Шевченка в знак протесту проти нещадної політики русифікації. Учинив  він  це  21 січня,  напередодні  60-х  роковин   проголошення    УНР    22   січня   1918   року. ...Увечері  приїхав  автобусом  до  Канева. Із  собою  мав  підготовлену сумку з  двома каністрами бензину. Місце вибрав на північному схилі  Чернечої  Гори, де розкидав листівки  й  пустив  їх  на  вітер. Також  тут  же залишив передсмертний заклик за незалежність   України   та  проти   русифікації. Близько   3-ої  години  ночі облився  бензином   та   підпалив   себе. Його   мертве   тіло   знайшли   тільки   вранці.

    Олекса Миколайович Гірник  (28.03.1912, Богородчани - 21.01.1978, Канів)  Український   дисидент,   політв'язень. Удостоєний звання Героя України. Син Євген Гірник розповідає, що    в  житті  батько часто говорив:  "Хочу   вмерти   за   Україну".  І він за неї помер. Його самоспалення     - це    його     форма    боротьби.

     

    "…Життя визначається питаннями, які ти поставив там,   де  звично  було  мовчати. Кроками,  які ти          робив проти  течії. Світлом,  яке  ти  засвітив  серед  темряви  й  посеред  нарікань на темряву"                                                                                                                                       (Євген Сверстюк)

     

    Євген Олександрович Сверстюк (13.12.1928, Сільце, Волинське воєводство, Польща - 1.12. 2014, Київ)- український письменник,  громадський діяч. Політв'язень радянського режиму.  За виступи проти дискримінації української культури  звільнився з роботи за політичними мотивами. Був  людиною, яка після семи років таборів і п’яти років заслання не зламалася й не зневірилася.  Дисидент Євген Сверстюк у 1964 р. написав гострий політичний памфлет „З приводу процесу над Погружальським"  Справа Погружальського - неофіційна назва історії  про   навмисний   підпал  Державної   публічної   бібліотеки  АН УРСР  24  травня   1964 р.  її  співробітником  Віктором  Погружальським.  У тексті винуватцем підпалу названо тодішню антиукраїнську  владу.

    Головну   бібліотеку  України   не   могли   загасити   три  дні, пожежа в один момент охопила всі поверхи.  Усім  було  зрозуміло, що це  підпал.  Заступник Міністра закордонних справ УРСР Анатолій Кисіль повідомив: „Який там у біса Погружальський. Нам подзвонили в ЦК, що бібліотека горить, і ми негайно кинулися  туди. Заскочили в приміщення  й  там  на  всіх   полицях  з    українськими  виданнями, особливо дореволюційними та емігрантськими, висіли таблички з написами:  „К сожжению“. КДБ  все   це  зробив. Правда, частину видань нам таки вдалося врятувати”.

    За словами Оксани Забужко, за один день згоріли „стародруки  й літописи,  ціле наше середньовіччя пішло  з димом,  майже  вся  домосковська  доба”.

     

     

    Переглядів: 208 | Додав: Kremenschool-16 | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    МЕНЮ сайта
    АРХІВ
    «  Квітень 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930
    АЛЬБОМИ
    Педагогічні працівники [154]
    Copyright MyCorp © 2019
    Конструктор сайтів - uCoz